Відлуння війни
Монолог героя.
Я
- Петер. Мені 19 років.У мене немає обох рук та правоі ноги.Часто
вночі я скрикую від болю. Я не можу передати цей біль словами.Довгими
безсонними ночами мені здається ,що цей біль мене задушить.Але я всіма
силами опираюсь і намагаюсь збагнути,як мені жити далі,як відродити свою
душу до життя,чому себе присвятити.
Війна
скінчилася поразкою. “Бліц-крига” оселилася в мені,але я став ще
більше любити життя. Майбутнє моє складне,але поруч є друзі. Ми
,обпалені війною,об”єднались проти війни! Клименко Антон
Монолог випускника німецькоі гімназіі.
Я - не герой.Я не боронив свою землю від ворогів. На нашу краіну ніхто не нападав !
Це
Адольф Гітлер вирішив підкорити весь світ.Він це вирішив і за мене!Я
був мобілізований прямо зі шкільноі парти!Але ,як тільки я взяв зброю до
рук, одразу розпочався наліт.Я не зробив жодного пострілу.Мене було
тяжко поранено.Я не хотів воювати...І ось сьогодні я- не людина,я-
обрубок,але живий.Більше всього хочу жити,та не знаю як.Я залишився без
обох рук та правоі ноги.Без сторонньоі допомоги не обійтись.Добре,що .в
мене є мама,але вона не вічна.Коли біль бере мене в своі обійми,так
хочеться крикнути:”Люди, не розпалюйте війни,не вбивайте один одного!”
Так
хочеться в моєму юнацькому віці встати і побігти,підняти руки і
зробити зарядку,але .....постійний біль не пускає мене.Як жити
далі?Шукаю відповіді.
ДОПОМОЖІТЬ!!!!!!!!!!!!!!
Задорожня Дар”я
Монолог юнака.
Кричу,
біжу і падаю.Все!Моі мріі не здійсняться!Іх забрала війна!Хто іх
придумав ці ві йни?Невже вони ніколи не припиняться?Це жорстоко,коли ти
на злеті свого життя, мусиш тліти в інвалідному візку.Я вже ніколи не
побіжу по футбольному полю,не візьму м”яча до рук , не обійму маму,
сестру,я ніколи не матиму власних дітей.Серце стискає біль.Зціплюю
зуби,терплю і долаю.Я хочу жити!!!Я шукаю себе !І знаходжу!
Я БУДУ боротися за мир!
Поверінов Дмитро
Комментариев нет:
Отправить комментарий